Кожне покликання – це Божий дар і таємниця. Незбагненні для людського розуму критерії, за якими Бог обирає цю, чи іншу людину. Задумуючись над своїм покликанням, я також не збагну: чому саме я? чому саме мене Ти обрав, Боже? Мабуть, ці питання товаришуватимуть мені аж до переходу у вічність. Натомість цікавими є знаки, якими Господь послуговувався, щоби вказати мені дорогу до Себе. Лише з перспективи часу, згадуючи їх, я починаю розуміти, що це були лагідні вказівки Небесного Отця. Саме цим я прагну поділитися.
Перший раз Бог дуже оригінально дав знак, який я лише зараз усвідомлюю Божим знаком. У капличці, яка нещодавно була побудована неподалік мого дому, щонеділі після вечірньої Святої Літургії, були молодіжні зустрічі. Я ніколи на них не залишався, адже я нікого там не знав. Але одного разу вирішив залишитися. Мені тоді було близько 13 років. Саме цього разу до парафії завітав один священик – о. Ольгерд (прізвища не пам’ятаю). Його попросили провести зустріч з молоддю. Під час зустрічі він розповідав цікаву історію, яку я не зовсім зрозумів, тому що він розповідав польською мовою. Нас було дещо більше 70 осіб, але під час зустрічі він чомусь дуже часто звертав на мене увагу. Що він у мені побачив – не знаю, але після зустрічі він пішов до настоятеля о. Чеслава Шиманського й сказав, що побачив одного хлопця, який, мабуть, буде священиком. Від того моменту о. Чеслав узяв мене бути міністрантом. Відтоді почало розвиватися моє покликання. До речі, пізніше на катехизі я дізнався, що історія, яку розповідав о. Ольгерд, була саме про покликання. З перспективи часу я розумію, що це був не просто збіг обставин. Це був дуже конкретний знак, якого я ще не був у змозі зрозуміти.
Кожен міністрант до певного віку мріє стати священиком. В усіх моїх друзів-міністрантів ця мрія була. І в мене також. Але з часом це перше захоплення минає. Хлопець дорослішає, починають подобатися дівчата. Усі ці етапи я природно проходив. Але Бог продовжував давати свої знаки. Пам’ятаю, одного разу після Святої Літургії до ризниці увійшла одна жіночка. Знайшовши мене поглядом, вона з захопленням почала говорити, що під час Літургії бачила моє глибоке зосередження й що лише священик і я були так зосереджені на Літургії. На закінчення промовила, що Бог напевно хоче, щоб я став священиком. Звичайно, я за собою такого зосередження не помітив і тому не надав цьому знаку великого значення.
Пізніше прийшов час армії. Я знав, що о. Чеслав дуже хотів, щоб я пішов у іншу «армію», яка на той час вже функціонувала в Городку. Про це також він писав мені у листах. Я відчував якийсь внутрішній неспокій, але мав інші плани щодо власного життя. У цих планах семінарії не було, тому Богові ще довелося добряче попрацювати наді мною, щоби переконати мене. Він невтомно давав знаки, які я не бажав помічати. Та незважаючи на всю мою впертість, Бог таки переміг.
Після кількох змін священиків у мою рідну парафію був направлений о. Юрій Блазина. Перше наше знайомство з ним було невдалим. У мене була «під нуль» поголена голова й о. Юрій хотів мене за це «перевиховати», але йому не вдалося. Пізніше він почав приглядатися до мене пастирським оком і, як виявилося, теж щось побачив. Почав пропонувати мені вступити до семінарії, але я постійно відмовлявся. Та одного вечора після Літургії він попросив мене залишитися. Ми мали дуже довгу й важку розмову, після якої я вирішив спробувати вступити до семінарії. Я одразу повідомив про це батькам, а через 2 дні вже їхав у Городок.
Коли я прийшов до семінарії, то зустрів єпископа Яна Ольшанського й тогочасного ректора о. Яна Слєповронського. Як не дивно, але мені чомусь здалося, що вони вже давно на мене чекають. Без зайвих питань мене прийняли. Один із семінаристів одразу показав, де я буду мешкати й так почався наступний етап розвитку мого покликання.
Лише з перспективи часу, задумуючись, я бачу, як Бог мене вів до священства, як посилав своїх «ангелів», щоби мене направляли. Адже кожен зі священиків і мирян, хто спричинився до розвитку мого покликання, був для мене посланцем від Бога, і я дякую Йому за них. Сьогодні я вдячний Богові за чудовий дар священства. Бог діє в житті кожної людини, всім дає знаки, ведучи до покликання. Бажаю кожному ці знаки правильно зрозуміти й насолоджуватися перебуванням у Божому покликанні.
