Знайди своє місце в житті
Кожен із нас через своїх батьків отримав від Господа Бога дар життя. Це означає, що ми народилися з Божої волі і Його безмежної Любові. Ми знаємо, що кожна людина – індивідуальна, неповторна. І також знаємо, що кожна (наголошую на цьому слові) людина має призначення від Господа посісти певне місце в людській спільноті, виконати те завдання, яке Бог їй доручає, щоб наприкінці свого земного життя почути від Нього слова: «Слуго добрий і вірний, у малому ти був вірний […], увійди в радість пана твого» (Мт Такі Господні слова повинні бути заключним акордом нашого життя. Питання полягає в тому, чи ми розпізнали це «призначення» і чи зробили все можливе, щоб виконати те завдання, яке Бог нам доручив.
Роздумуючи на тему покликання людини, варто зауважити також роль батьків, які виконують своє не менш важливе покликання. Часто люди легковажно ставляться до покликання, яким є подружжя, говорячи, що людина, яка одружилась, не стала кимсь важливішим, наприклад, священиком. Це неправильний підхід, тому що бути добрим батьком для своїх дітей чи доброю матір’ю для дитини, при цьому виконуючи подружні обв’язки, – не легша справа, ніж життя священика. Завдання батьків, між іншим, – допомогти дитині розпізнати своє покликання, допомогти їй усвідомити, що вона має в житті особливе місце, особливе завдання.
Окрім «життя у світі», є ще такий вид покликання, як священство, про який ми поговоримо більш детально. Для того, щоб хоча б якоюсь мірою зрозуміти це покликання, священик повинен бути солідно підготовленим: найголовніше – це прагнути духовного зростання, а також мати відповідний рівень освіченості, поглиблювати свою культуру.
Неодноразово люди думають, що молоді хлопці йдуть вчитись до семінарії виключно під впливом нереалізованих мрій, особистих невдач або невдалого кохання. Насправді покликання до священства – це справа Бога, а не людини, оскільки Він обирає, а ми лише відповідаємо: «Не ви мене вибрали, але я вас вибрав» (Йн 15,16). Якщо хтось стає на цю дорогу через життєві невдачі, то під час формації він сам усвідомить, що, напевно, це не його покликання, і відійде.
Дуже актуальне і поширене серед молодих людей питання про те, як розпізнати своє покликання? Ба більше — «Чи йти за Христом – це моє покликання?» На цю тему написано багато книг, досліджень… але я пропоную подивитись набагато глибше: згадати подію, яка відбулася майже 2000 років тому. Прошу Тебе, дорогий читачу, відкрий Євангеліє від Матея, 19 розділ, й уважно прочитай вірші з 16-го по 22-й. У них ідеться про хлопця, який питає Господа, що йому робити в житті, щоб осягнути вічне життя. Бачимо, що і тоді питання про розпізнання покликання було не менш актуальним. У цьому епізоді ми знаходимо конкретну відповідь на обидва наші запитання. Юнак приходить до Ісуса і ставить Йому конкретне запитання. А що роблю я? Чи запитую я Господа: «Що я повинен робити в житті, щоб осягнути життя вічне? Що я маю робити сьогодні, щоб осягнути життя вічне?» Напевно, нам бракує такої щирої розмови з Небесним Батьком. А джерелом покликання є тільки Він; тому кого нам про це питати, як не Його? «Чи йти за Христом – це моє покликання?» Не менш вичерпною є відповідь Ісуса і на це запитання: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за мною» (Мт 19,21). Нехай прочитання цієї Євангелії принесе нам бажання ставати перед Ісусом кожного дня із запитанням: «Що маю сьогодні робити, щоб успадкувати Небесне Царство?» Господь, у свою чергу, ніколи не залишить нас без відповіді.
Кожен парафіянин, в якійсь мірі, є відповідальним за покликання зі своєї парафії, адже обов’язок кожного з нас – молитися про нові покликання, а також сприяти тому, щоб ці покликання розвивались. Тому заохочую Вас всіх молитись, щоб ніколи не забракло робітників на Господніх жнивах.
Християнський провідник народу – це насамперед свідок, тобто той, хто досвідчив на собі переміну життя завдяки Божій дії. Повноцінним християнським провідником, посередником між Богом і людьми, який звершує Святі Таїнства, може бути лише священик, який у щирій вірі зустрівся з Сином Божим, народився згори (пор. Йн 3,3) і проголосив Воскреслого Христа своїм Господом і Спасителем.
Текст підготував кл. Євген Фізер