о. В′ячеслав Грумницький

Покликання до священства – покликання до щастя

 

   1. Отче В’ячеславе, зважаючи на ваш досвід священства та вашу посаду, як би ви охарактеризували покликання зараз?

           Чи зараз, чи в минулому – це те саме покликання, бо це дар від Бога; і людина, приймаючи покликання, буде щасливою, бо виконує Божу волю, тобто те, що Він для неї приготував. Покликання треба зміцнювати та поглиблювати, завжди повертатися до Джерела покликання, тобто до самого Бога, щоб у Ньому віднаходити сили для реалізації волі Господа щодня.

   2. Як сучасній молодій людині в епоху стрімкого розвитку техніки, комунікацій та різних можливостей самореалізації розпізнати Божий голос, і що цьому сприяє, а що перешкоджає?

 

        Покликання – одне, навіть тепер, серед величезної кількості різних технологій, стрімкого інформаційного розвитку. Може здаватися, що щось змінилось, але істота людини та сама. Людина створена Богом, вона має несмертельну душу і для кожної людини Бог приготував свій план, і, звісно, самореалізуватись людина найкраще зможе тоді, коли розпізнає цей план. А допомагає цьому передусім зв′язок з Богом, молитва, таїнства, люди і події нашого життя.

         А коли людина відходить від цього джерела, то втрачає зв′язок з Богом, втрачає сенс свого життя, часто стає нещасливою. Тому якщо людина хоче самореалізуватись, то повинна іти до джерела – самого Господа Бога, й у Нього запитувати про вибір життєвої дороги. Ще коли я був міністрантом, єпископ Ян Ольшанський говорив мені: “Якщо маєш сумніви, то іди до каплиці Пресвятих Дарів і там розмовляй з Господом, проси, щоб тобою керував, а Бог завжди вислуховує тих, хто до Нього взиває”.

 

   3. Як ми знаємо, покликання народжується у спільноті. Яку роль відіграє громада вірних у розвитку покликання потенційного кандидата?

         Передусім покликання родиться в душі людини, але спільнота вірних має великий вплив на ту чи іншу особу ну і на конкретного кандидата до семінарії, бо там де є міцна спільнота віруючих, яких єднає молитва, діла милосердя, взаємодопомога, то звісно така спільнота  допомагає духовно розвиватись певній молодій людині, яка відчуває голос Бога щодо цієї життєвої дороги. І така атмосфера спільноти допомагає самому кандидату побачити як правильно і  добре виконувати своє покликання, як його зміцнювати, а головне не втратити. Безумовно в такій спільноті де є присутня молитва за таких молодих людей, але не лише за них, а й за  тих, які вже перебувають у семінарії, або взагалі є священиками, і такій спільноті людина завжди віднаходить відповідну підтримку. Особисто я з радість згадую мою першу парафію у.м. Хмельницькому, де я служив вже як священик і пам′ятаю, що часто чув молитви парафіян за їхніх душпастирів, і взагалі їхня віра, горлива молитва та щире прагнення служити Богу та людям, було великим заохоченням і для мене ревно та віддано служити тим, до кого мене послав Господь.  Також дуже ціную свою парафію з якої я вийшов у місті Каменець-Подільському, де люди теж молилися і моляться за нові покликання і тих, хто вже перебуває на цій дорозі. Тому є потреба таких спільнот, бо для кандидата до семінарії це є велика підтримка, так як в такій спільноті покликання формується і дозріває.

   4. Як правило, покликання до священства важко приймається, що ви порадите хлопцю, який не наважується дати позитивну відповідь Богу?

         Людина може сумніватися у своєму виборі, бо коли йде до семінарії у Римо-Католицькій Церкві, то може зустріти труднощі, пов′язані з целібатом чи життям у самотності,і це може породжувати страх,  часто в таких ситуаціях людина тікає від покликання. Але якщо вона хоче реалізувати своє покликання, то повинна довіритись Богу, треба зробити крок у довірі. У своїй мудрості Церква ставить наставників, які кандидату до священства допомагають розпізнати голос Бога. Голос Церкви – це важливе підтвердження передусім для самого кандидата, бо сумніви будуть часто. Тож якщо Церква ствердила, що це твоя дорога, то не потрібно повертатися назад, треба йти з довірою до Бога за Його голосом й реалізувати своє покликання. Лише тоді людина буде відчувати радість, мир у серці, бо дійсно виконує Божу волю.

   5. Хто або що вплинуло на ваш життєвий вибір?

       Є багато людей, багато різних життєвих ситуацій, які вплинули на мій життєвий вибір. Звісно, насамперед, це моя сім′я, в якій я виріс, це також родина Католицької Церкви, спільнота вірних-християн, які давали мені добрий приклад. Це, насамперед, тато і мама, які вчили мене молитися, це також мої бабуня та дідусь котрі вже відійшли до Господа. Немалу роль відіграла саме спільнота вірних, міністрантська родина, різні священики, яких я зустрічав на моїй життєвій дорозі. Цим прикладом був святої пам′яті єпископ Ян Ольшанський, який багато робив для виховання молодих хлопців, щоб вони прийняли волю Божу і служили людям та Богу саме в сані священика. Було, зрештою, ще багато інших священиків чи монахинь, які своїм служінням допомагали у цьому виборі.

   І, зрештою, що робить семінарія для розвитку покликань?

         Насамперед це молитви, як спільні так і індивідуальні, за нові покликання. Сам Господь Ісус Христос сказав, що потрібно просити у Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива, ми і благаємо про це, та й не лише ми, а й люди в парафіях, у всьому світі, просять про нові покликання. Є також зустрічі міністрантів, тому що найбільше покликань саме з міністрантів, і ці зустрічі допомагають хлопцям розкрити їхнє покликання. А також наша семінарійна музична група – Апостольство покликань, яка їздить і через спів або розповіді про семінарію наближає  молодим людям покликання до священства. Також і журнал Голос Семінарії: хтось прочитає його – і віднайде щось для себе, візьме щось корисне, щось зворушить його серце, бо Бог діє через різні речі. А передусім це індивідуальні зустрічі кожного семінариста. Де б він не був: чи на канікулах, оазі, паломництві – він прикладом своєї поведінки, молитви, постави дає заохочення до служіння Богу та людям у сані священика. Звісно, чимале значення має приклад священиків (а серед них є і наші випускники) на парафіях, бо своєю діяльністю вони пробуджують нові покликання.

       Дякуємо Вам отче за розмову.

кс. В′ячеслав Грумницький народився 10 грудня 1975 року у м. Кам′янець-Подільський. Після закінчення школи поступив до Вищої Духовної Семінарії, що у м. Городок. Таінство священства отримав 11 грудня 1999 року. 1999- 2000 роки працював вікарієм парафії Христа Царя у м. Хмельницькому. З 2000 року навчався у Папському Інституті Святого Ансельма на літургійному відділі, який закінчив з титулом доктора у 2006 році. З 2006 року працював викладачем та виховатилем у семінарії, а з 2007 року був призначений ректором, де виконую цю функцію по сьогоднішній день.