ШЛЯХ ДО ЄДНОСТІ – ЦЕ МОЛИТВА І ДОБРЕ СЕРЦЕ

   «Хіба ваша Церква краща, ніж наша?» – Неодноразово таке питання можна почути в розмові між двома християнами різних конфесій. Одразу хочеться запитати: «А що, Церква є «ваша» або «наша»?». Ісус заснував одну Церкву, яка є Його Церквою, а не «нашою» чи «вашою». Якщо дивитись на Церкву як структуру, як видиму «організацію», то можемо говорити, що є Католицька Церква, Православна Церква, Протестантські Церкви… Але якщо подивитись на Церкву в духовному значенні (а це найважливіше!), то вона – Єдина.

   І тут, напевно, у кожного виникає запитання: «Чому тоді на сьогоднішній день християнство поділене?». Мабуть, на це запитання не вдасться відповісти одним словом чи реченням, адже треба добре дослідити історію. Важливо у цьому дослідженні подивитися, чи різні сторони вміють визнавати свої помилки. Бо якщо над нами і надалі буде панувати пиха, мовляв, ми – найкращі, а ви – ніхто, то ми ніколи не дійдемо до єдності.
    У справі екуменізму потрібно насамперед діяти, а не говорити. Отже, спробуймо поглянути на це питання з практичного боку. Наприклад, у нас в Україні існує дуже багато місцевостей, де люди не роблять розрізнення, православний ти чи католик. Прості християни живуть тією головною Заповіддю, яку проголошував Христос: любов до Бога і ближнього. Для цих людей не важливо, робиш ти знак хреста зліва на право чи навпаки, Служба Божа йде годину чи три, або інші справи, які не є суттю християнства. Дуже часто через різні теологічні дискусії, суперечки про те, хто кращий, люди забувають про Христа і Його науку. Пам’ятаймо, що Бог створив нас із любов’ю і для Любові. А якщо ми будемо мати в серці справжню Божу Любов, то це не дозволить нам погорджувати іншою людиною: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (І Йн 4, 20). Якщо не можемо спільно вірити в Бога, то можемо спільно любити і працювати. Пам’ятаю, як один священик подав такий приклад на цю тему: «в нас люди можуть разом працювати на роботі, разом відпочивати на морі, разом пити пиво в барі, але молитись разом не можуть». Дорогі, це – парадокс! Ми, які віримо в того самого Єдиного Бога, не можемо разом молитися і разом публічно давати свідчення віри. Поділи християн завжди є згіршенням для невіруючих людей. Неодноразово можна почути від людей такі слова: «Ви спочатку розберіться між собою, а потім говоріть мені про Бога». Кожен християнин повинен поставити себе на місце невіруючої людини і збоку подивитися на християнство. Чи я у своїй спільноті творю єдність, даючи свідоцтво живої віри? Чи я взагалі байдужий до релігійних справ? У кожній парафії є люди, які працюють, жертвують себе і свій час на Божу славу і для добра Церкви, не шукаючи при цьому власної вигоди і не вивищуючись над іншими. Така постава християнина будує спільноту, що стає прикладом для невіруючого світу.
     ІІ Ватиканський Собор дуже багато сказав на тему єдності християн. Це свідчить про те, що проблема поділу може бути розв’язана, і потрібно в цьому напрямку працювати. «В екуменічній діяльності вірні католики, без сумніву, повинні турбуватися про відділених від них братів, молячись за них, розмовляючи з ними про справи Церкви, роблячи першими кроки їм на зустріч. Але перш за все вони самі повинні щиро й уважно обдумати те, що належить оживити і здійснити в самій католицькій сім’ї […] (декрет про екуменізм «Unitatis Redintegratio», 4). Цими словами Собор акцентує увагу люду Божого на двох важливих речах:
– робити ПЕРШИМИ кроки назустріч, не чекаючи, поки хтось інший почне діяти;
– постійно змінювати себе, працювати над собою, щоб вірно передавати Христове Євангеліє.
Йти назустріч іншій людині – не щось надзвичайне, це те, чого навчав Ісус. Тому, коли ми говоримо про екуменічну діяльність, то не вигадуємо щось нове, а наслідуємо Ісуса Христа. Під час свого земного життя Господь дуже часто говорив про любов до КОЖНОЇ людини, незважаючи на релігійні погляди, національність чи статус у суспільстві.
   Які існують практичні вказівки для християн, котрі хочуть прямувати до повної єдності зі своїми братами і сестрами у Христі? Церква дає нам конкретну відповідь на це запитання. Катехизм Католицької Церкви, виходячи з пропозицій від ІІ Ватиканського Собору, в п. 821 говорить:
– постійне оновлення Церкви у щораз більшій вірності її покликанню. Таке оновлення стає рушійною силою руху до єдності;
– навернення серця «щоб кожний намагався жити згідно з Євангелієм», позаяк невірність членів дарові Христовому є причиною поділів;
– спільна молитва, бо «навернення серця і святість життя, разом з публічними і приватними молитвами за єдність християн, повинні вважатися душею всього екуменічного руху і можуть бути справедливо названі духовним екуменізмом»;
– взаємне братерське пізнання;
– екуменічне виховання вірних, а насамперед священиків;
– діалог богословів та зустрічі християн різних Церков і спільнот;
– співпраця християн в різних галузях служіння людям.
    Отже, не будьмо байдужими до цієї важливої справи єдності християн. Ісус молиться до Небесного Отця: «щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані» (Йн 17,21). Єднаючись в молитві з Ісусом, просімо Отця, щоб обдарував всі народи єдністю та миром. Кожного року Католицька Церква організовує тиждень молитов про єдність християн. Цього року такі молитви тривають з 18 по 25 січня 2016 року.

Текст: дк. Євген Фізер