о. Януш Марія Анджеєвський: моє покликання до священства

Думаю, що покликання задумане Богом перед віками, а ми відкриваємо його в певний момент. Коли мені було двадцять років, я вперше опинився біля вівтаря у якості міністранта. А сталося це в пальмову неділю, коли наш душпастир з гуртожитку о. Іван Майдера попросив мене читати Муку Господню. Мені дали читати роль «інших», а, отже, не багато, проте я сильно переживав те, що читав. І від того моменту я став міністрантом, прислуговуючи в рамках гуртожицького душпастирства в Ґданську-Пшиможу. Це було у 1974 році.

Через три роки до моєї парафії на місії приїхали єзуїти. Я переживав ці місії інакше, ніж звичайні реколекції – в мені з’явилося прагнення священства, а передусім було бажання роздавати Причастя. Однак я був дуже сором’язливим, щоб навіть запитати про умови вступу до семінарії. І так я боровся зі своєю слабкістю п’ять років. Тим часом, закінчивши навчання в Ґданську, я почав писати докторську дисертацію, закінчив військову службу у Школі Офіцерів Запасу w Торуні зі званням лейтенанта. Ось цей важкий рік в армії мене дуже зміцнив.

У 1981 році я вперше взяв участь у паломництві з Торуні на Ясну Гору – 9 днів радості, бо пам’ятаю з якою радістю вітали нас жителі сіл, гостинно служили нам, на трасі годували обідом, ми отримали багато безкорисливої  радісної допомоги.

Наступного 1982 року я познайомився з отцями домініканами. Хоч вже знав о. Яцка Салія OP, о. Альберта Кноца OP, вони подобалися мені своєю ерудицією (освіченістю). Навесні того ж року в Ґданську в храмі св. Миколая я взяв участь в реколекціях, які проводив о. Яцик. Я був вражений його мудрістю та покорою. Дуже великою допомогою на дорозі до згромадження був для мене о. Славомир Слома OP – теперішній гуртожицький душпастир у Ґданську. Разом з ним ми йшли з Ґданська до Торуні, о. Славомир провів нам чудові реколекції в дорозі, він був прекрасною і радісною людиною. Після паломництва отець організував нам дні зосередження у маленькому селі недалеко від Ґданська, там я познайомився з о. Мечиславом SJ, саме він вирвав мене з самозадоволення і показав, що я повинен взивати до Бога про допомогу! Невдовзі після такого переживання, я вперше «почув» Бога. Він сказав мені: «Януш, як часто ти говориш «Ісусе довіряю тобі»? – Зроби це!» Це було для мене несподіваною зустріччю з живим Богом. У теорії я вірив, що Він живе, що може щось говорити до святих, але щоб хотів говорити щось мені? Це було живе відновлення моєї віри. Я зрозумів, що не повинен зі страхом дивитися на перешкоди, які були переді мною, я маю залишити їх Йому, а сам жити згідно з Його волею. Пам’ятаю образ, який я отримав – закриті двері, які «самі» переді мною відкривалися, а я знав, що маю спокійно йти до наступних «закритих» дверей. Потім Господь показав мені фрагмент Пс 37, 3-5: «Вповай на Господа й чини добро, щоб жити на землі і безпечним бути. Втішайся в Господі, і він сповнить тобі бажання твого серця. На Господа здай твою дорогу, вповай на нього, і він учинить». Тут йдеться про відкривання Отця, Котрий хоче і вміє турбуватися про свою дитину, Який своїми ніжностями дає радість і щастя дитині, яка знає, що її люблять і живе у спокійній довірі та обіймах Бога Отця. Довіра Його доброті, Його батьківській турботі – це основа мого покликання.

Наступним ключовим моментом мого покликання було відкриття Святого Духа. Це сталося в новіціаті під час великопісних реколекцій 1983 року. Отець Йоахим Бадені OP показав нам, як чудово і радісно жити в Святому Духові, як Він перемінює та ідентифікує наше життя. До Віднови у Святому Дусі я вступив, будучи після першого року філософії, в 1984 році. Протягом усього цього часу, а особливо з 2010 року, коли став екзорцистом, в мене розвилося велике прагнення Святого Духа – Духа інтенсивного життя. Таким чудесним досвідченням мого життя є дія Святого Духа в мені і через мене, передусім через зовнішні та внутрішні оздоровлення. Як чудово досвідчити, що людина, над якою ти молився, оздоровилася від раку гортані або від шизофренії. З 2011 року я звершую Святі Меси про оздоровлення. Першу таку Месу я звершив у Лясках під Варшавою – тоді Господь оздоровив хребет хворої сестри, також дві особи отримали дар внутрішнього зцілення, отримали радість у Святому Дусі!

Ще перед вступом до ордену мене вразили два слова «свобода» і «правда», для мене було відкриттям, що Ісус обіцяє: «пізнаєте правду, а правда визволить вас» (Йн 8, 32). Будучи вже в ордені, я дізнався, що головним гаслом Домініканського Ордену є «Veritas», тобто Правда. Євангеліє від святого Йоана показує Святого Духа як Духа Правди (Йн 14,17; 15,26; 16,13; ІЙн 4,6). З одного боку є «батько брехні» – диявол, з іншого Параклет – Дух Правди. Він є Захисником від брехні, зневіри, пригніченості, самообману – потрібно тільки з покорою попросити Його про допомогу, і Він з радістю допоможе!

У 1986 році настоятелі відправили мене на навчання до Святої Землі, і там 3 травня 1987 року я віддався Марії за формулою святого Людвіка Марії де Монфорда. Коли я навчався Святого Письма в університеті Біблікум у Римі, тоді краще познайомився з маріологією Максиміліана Марії Кольбе – і там я віднайшов прекрасне формулювання Непорочного Зачаття Марії – Її з’єднання зі Святим Духом. На практиці це означає, що чутлива єдність з Марією як найчуйнішою Матір’ю водночас є найпростішою дорогою, яка веде до життя у Святому Дусі. Пророк говорить про «нове серце і про нового духа» (пор. Єз 36, 26), тут говориться про нове серце, дар Марії – нормальне, чутливе, людське серце – замість кам’яного серця, або частково скам’янілого, нечулого (пор. Єз 36, 26). А «новий дух» – це чудовий та життєдайний Святий Дух, замість «духа цього світу» (пор. І Кор 2, 12 ) – духа матеріалізму, задоволення, духа цього світу. Марію як свою матір я прийняв ще раніше – 22 березня 1985 року, в день несподіваної смерті моєї мами – Уршулі. Довіра свого життя Марії – це наступний етап заспокоєння свого покликання.

         Прошу вас про молитву за мене та за людей, які просять мене про допомогу. А я також обіцяю вам свою молитву.