«Не може запалити той, хто сам не палає»

Світло освітлює наш шлях та робить можливим наше існування. Але що було б, якби не було Сонця? Де б ми брали таке необхідне нам світло? У цьому випадку життя на Землі було б неможливим. Так само і в духовному житті ми не можемо існувати без світла, і цим світлом світу є ми.

Кажуть: «Не може запалити той, хто сам не палає». Але як ми можемо палати? Що це за світло, звідки воно походить? І яка роль Великодніх свят? Щоб дати відповідь на ці запитання, ми вирішили порозмовляти з духовним отцем нашої семінарії – о. Марціном Янкевичем.

Ісус Христос, воскреснувши з мертвих, став світлом для світу, що це для нас означає? 

Наш Господь сказав: «Я – воскресіння і життя» (Йн 6, 25). А в апостола Йоана читаємо: «У ньому було життя, і життя було – світло людей» (Йн 1, 4). Тобто Ісус прийшов на світ як світло (пор. Йн 12, 46), тож блиск над Вифлеємом звіщав Різдво, потім Симеон прославляв «світло для об’явлення язичникам» (Лк 2, 32), а про життя і навчання Христа пророкує Ісая: «народи ідуть до твого світла». Апогеєм (вершиною) Господнього осяяння є саме ніч Воскресіння, знак величезної надії для тих, що «живуть в смертній тіні» (Іс 9, 1). Ця ніч наповнена «Сонцем справедливості», проникає і перемагає всі темряви людської кондиції, долі: ярмо гріхів, відчай, всі страждання, кожне горе і відчуття абсурду…

Це світло – «безкоштовне», доступне тим, хто усвідомлює своє похмуре існування, і можемо молитися псалмом: «Господь – моє світло і моє спасіння: кого маю боятись?» (Пс 27, 1).

Як кожен із нас може поширювати світло Христового воскресіння в своєму житті?

Звісно, земне життя Ісуса було обмеженим, але його місія триває, світло Його слова має бути занесене аж на «край світу». Це завдання для його учнів – віруючих кожного покоління. Як це робити? Бути свідком Ісуса Христа і знаряддям Його любові. Його вказівки ясні: «Ви – світло світу… так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5, 14, 16). Саме в цих добрих вчинках, в щирій любові є прояв Христового воскресіння, яке нищить всякий гріх і зло та зупиняє головного винуватця – сатану. Також будує нові відносини між людьми – дітьми одного Бога.

Разом з воском, що тане, свічка при згоранні віддає нам «власне життя». Чи ми теж маємо чимось жертвувати, даруючи власне світло?

Це запитання дуже практичне, воно спускає на землю наші мрії, – не позбавлені гордині, – щоб бути на свічнику і світити добрим прикладом. Отже: світло, сіль землі, пшеничне зерно та притчі про здібність та покликання служити людям, нести їм тепло і радість, давати смак і хліб, це також синонім Ісусового хреста. А без хреста немає ні воскресіння, ні спасіння, ні вічного щастя. А ми так страшенно хочемо бути щасливими! Р. Тагорс, індуїст, нобелівський лауреат, сказав просто: «Є два щастя: одне маленьке – жити для себе, друге велике – жити заради інших (людей)».

Можна, звичайно, віддавати своє життя в акті гарячої смерті, як Христос – за все людство, або для захисту Вітчизни. А можна згорати, як свічка, день у день, година за годиною. Наприклад: поспішати до важкої праці, вставати уночі до хворої дитини, брати на себе тягар чужих гріхів (алкоголізм чоловіка або сина, незносний характер дружини і т.п.).

Тільки Христос має владу і силу наділити тих, хто уповає на Нього, благодаттю милосердя і пробачення, дарами Св. Духа, особливо: мудрості та мужності – щоб навколо нас було більше Божого світла і любові.

Нас оточуює багато людей, які також випромінюють світло та вказують нам шлях до Христа. Як нам розпізнати таких людей та відкритись на їхню допомогу?

Дякую за таке запитання. Я дуже часто прославляю Бога за те, що в своєму житті я зустрів чимало Його друзів – вірних посланців Його слова, які несуть Боже світло. Це до таких пише апостол Павло: «Непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду, серед якого сяєте, немов світила у світі» (Фил 2, 15). Одним з таких світил був, без сумніву, єпископ нашої дієцезії єпископ Ян Ольшанський. Нещодавно (23 лютого) відбулася 12 річниця його смерті. З цієї нагоди в Кам’янець-Подільському кафедральному соборі відбулася урочиста Євхаристія, на якій ми не знали точно: молитися за нього, чи до нього. Ті, хто знав Його особисто, впевнені в його святості. Навіть на пам’ятній дошці біля його могили є цитата: «Він був світоч, який палає і світить» (Йн 5, 35).

Гасне? Тут – так. Але там він огорнутий світлом віковічним. Воно ніколи не гасне. Воно мов чекає на всіх «синів світла», які після земної мандрівки стануть перед маєстатом Сина Чоловічого, щоб почути: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, візміть у спадщину Царство, що було приготовлене вам від створення світу» (Мт 25, 34).

Отець Марцін народився 12 березня 1945 року у м. Люблін (Польща). Священицькі свячення отримав 17 червня 1969 року. З 1990 року працює в Україні. Служив у Жмеринці, Писарівці та Кривачинцях. З 1992 року продовжує роботу на сході України у Дніпропетровську і Запоріжжі. З 2005 року допомагає священикам у Рівному та Красилові. З початку листопада 2014 року виконує обовʼязки духовного отця у нашій семінарії, а також викладає латинську мову та агіографію.

Щиро дякую за розмову!

Розмовляв: кл. Павло Куровський