НАЙВАЖЛИВІШІ ЛІТУРГІЙНІ ЖЕСТИ

Поклін

Розрізняють два види поклонів: похилення голови і похилення тіла.

Похилення голови

Тіло залишається випростаним, похиляється лише голова. Руки повинні бути складені.

Легкий поклін голови виконуємо:

– вимовляючи імена трьох Божих осіб, ім’я Ісуса, Найсвятішої Діви Марії, а також святого, на честь якого відправляється Свята Літургія;

– приймаючи благословення;

Такий поклін забороняється перед літургійною дією і після її закінчення.

Похилення тіла

Похилення тіла виконуємо глибоко, усім тулубом, руки тримаємо складеними. Такий поклін священик виконує під час деяких месальних молитов.

Разом зі священиком виконують його в наступних випадках:

– під час визнання віри на слова «І воплотився з Духа Святого і Марії Діви і став чоловіком»;

– віддаючи шану вівтарю, на якому немає Пресвятих Дарів.

Поза цими випадками виконуємо його перед обрядом кадіння і після його закінчення. Не чинять поклону, ані не приклякають ті, хто несе хрест, свічки і книгу Євангелії.

Приклякання

Приклякання є знаком, який виражає назовні волю і бажання людини віддати Богові шану, щоб, наближаючись до Нього, привітати Його, або попрощатись, в найбільш властивий спосіб. Людина шукає жестів, які могли б якнайкраще виразити її прагнення. Ми приймаємо, що особливо виразним знаком є приклякання – знак покори людини і віддання пошани Богу. Однак є ним тільки тоді, коли правильно його виконуємо. Не кожний жест є подібним до приклякання, а в реальності його спрощують до звичайного присідання, або до неокреслених рухів, які називають прикляканням.

Приклякаємо тільки перед Пресвятими Дарами, але також перед хрестом, від часу його адорації у Велику П’ятницю аж до початку Пасхальної Вігілії. Перед Пресвятими Дарами, схованими в Дарохранительниці, приклякаємо на одне коліно. Якщо Пресвяті Дари виставлені до публічної адорації, то приклякаємо на два коліна. Чинимо це тоді, коли доходимо до вівтаря, або коли від нього відходимо, або переходимо перед Дарохранительницею з однієї сторони  на іншу.

Приклякаючи, потрібно пам’ятати наступне:

– приклякається завжди на праве коліно і не робиться при цьому жодних інших знаків (наприклад, знаку хреста або поклону);

– тіло повинно бути випростане, не можна приклякати на бігу, потрібно затриматись, звернути увагу у відповідному напрямку і тільки тоді приклякати;

– коли приклякаємо парами або всі міністранти разом, потрібно це робити одночасно і рівно. При більшій кількості прислуговуючих церемоніарій може подати заклик до спільного приклякання.

Процесія

Під час Святої Літургії не бігаємо, а ходимо. Є у цьому ходінні якась повага і гідність, що випливають з величі таємниць, які переживаємо. Це відноситься передусім до процесії, але не тільки. В кожному переході під час Літургії зберігаємо поважну поставу, адже від людини, яка йде у літургійній процесії, променіє Божа слава і радість служіння Господу. Дехто радить вчитися ходити так, нібито маємо на голові книжку. Тіло має бути випрямлене, руки складені, не озиратися  по боках, також не відстаємо, ані не наступаємо на міністранта, який іде попереду. Ніколи не ходимо по храмі у час прокламації Євангелія, Євхаристійної молитви, молитви «Ось Агнець Божий», кінцевого благословення.

Найчастіші переходи в Літургії – це процесії. Йдемо тоді рівно, згідно встановленого порядку, не поспішаючи, зберігаючи поважний вигляд, пам’ятаючи, що процесія є знаком нашого паломництва до Бога. Встановлювати порядок процесії можна в подвійний спосіб: згідно виконуваних функцій або за зростом. Ці способи можемо використовувати поперемінно, залежно від обставин (кількість міністрантів, велика вікова різниця, естетичні погляди).

Якщо група формується за зростом, тоді першими завжди йдуть ті, що несуть кадило і лутку, далі – міністранти зі свічками, а також міністрант, який несе хрест. За ними йдуть згідно зросту міністранти, одягнені в комжі, далі – старші прислуговуючі, одягнені в альби, потім –  лектори і аколіти (якщо в парафії такі є), а також диякони. Диякон, а в разі його відсутності лектор, несе книгу Євангелії, ідучи серединою процесії перед целебрансом.

Жести рук

Жести рук відіграють в Літургії дуже велику роль. Завдяки відповідному укладу рук людина може краще виразити радість, прославлення, подяку, прохання, жаль та інші свої внутрішні переживання. Завдяки рукам людина найчастіше висловлює свою доброзичливість іншій людині, через жести рук повніше виражає також свою віру і любов до Бога. Всі жести рук потрібно виконувати зрозуміло і правильно.

Особливу увагу необхідно звернути на такі жести:

– руки, складені до молитви (долоні щільно доторкаються одна до одної і скеровані вгору, правий палець закладений на лівий, лікті прилягають до тулуба. Якщо декілька міністрантів стоять або ідуть поруч, то завжди повинні мати однаково складені руки);

– руки, які чинять знак хреста (ліва рука лежить на грудях, права повільно торкається чола, грудей та плечей);

– биття себе в груди (ліва рука спочиває нижче грудей, права, легко стиснута, делікатно вдаряє в груди);

– руки, схрещені на грудях;

– руки, які переказують знак миру;

– руки, які виконують якусь літургійну послугу (повинні бути правильно складені, в кожному окремому випадку інакше, залежно від виконуваної функції. Літургійні предмети тримаємо обережно та з пошаною).

Руки людини, наблизившоїся до Бога, повинні бути безвинні: «Хто на гору Господню зійде і хто буде стояти на його святому місці? Той, чиї безвинні руки й чисте серце» (Пс. 24,3-4).

кл. Ленчук Сергій