ПОСТАВА І ЛІТУРГІЙНІ ЖЕСТИ

Зовнішній вигляд – деталь, яка найбільше кидається в очі і є одним з перших вражень, які складаються у спільноті вірних. Він по-своєму повинен підкреслювати велич виконуваних дійств. Свята Меса – це не спортивний, ігровий чи туристичний захід. Вона має кардинально  інший, набагато поважніший характер. Тому вимагає відповідного вигляду тих, котрі беруть в ній участь.

«Жести і постава священика, диякона, міністрантів та всього люду повинні сприяти тому, щоб Літургія проходила у гармонійній і шляхетній простоті, щоб різні її частини виявляли своє істинне і повне значення та щоб усі присутні приймали в ній участь. Тому з давніх літургійних законів і практики римського обряду в ній було збережене те, що більше сприяє духовному благу Божого люду, і менше зверталося уваги на його уподобання та навички. Однакова постава всіх учасників Літургії є знаком спільноти та єдності зібраних, оскільки виражає і водночас впливає на думки і почуття усіх зібраних». (ЗВРМ 42)

Про свій вигляд потрібно потурбуватися ще перед виходом до храму. Найчастіше зауваження стосуються чистоти або відповідного одягу. А оскільки цю проблему важко буде вирішити поза домом, то слід подбати про свій вигляд заздалегідь.

Міністрантам необхідно звернути увагу передусім на:

– чистоту рук та обличчя; одягу та взуття;

– охайність зачіски;

– відповідний одяг (піджак, светр або сорочка, але ніколи не футболка; штани, а не шорти);

– літургійні шати (чиста, акуратно укладена  альба або комжа);

Перед виходом до вівтаря міністранти повинні взаємно пильнувати свій вигляд та усувати певні браки – поправити пересунуту набік комжу чи розправити підігнуту альбу приятеля.

Літургійні постави

а) Постава стоячи

Літургійна постава стоячи повинна характеризуватися двома важливими моментами:

– тіло і голова випростані,

– руки складені на висоті грудей (в деяких випадках, руки можуть бути складені по- іншому, особливо руки священика. Однак ніколи не можуть бути скеровані донизу, лише вгору, до Бога).

Ця постава не може бути офіційною або штучною. Її повинно проникати відповідне духовне наставлення. Вона має виражати пошану і славу щодо Христа; Його таємниць, та бути знаком готовності до виконання довірених нам завдань. Приймаємо цю поставу також тоді, коли виконуємо урочистий спів або молитву (напр.: гімн, визнання віри, молитва вірних…)

Особливе значення має постава стоячи в Євхаристії і під час Літургії Годин, як знак священицької місії. Всі вірні беруть в ній участь на рівні спільного священства. В цьому дусі збираються навколо вівтаря, єднаючись з молитвою і жертвою Найвищого Священика Ісуса Христа, а також включаються в молитву і жертву Церкви, особливим представником якої є священик, відправляючий Євхаристію. Тому під час усіх месальних молитов, передусім під час євхаристійної молитви разом з її доксологією, коли нашу єдність зі священиком виражаємо свідомим «Амінь», приймаємо поставу стоячи, подібно як священик, преклоняючи коліно тільки на слова консекрації. Така постава найкраще виражає священицький характер дії, яку виконуємо.

Постава стоячи є основною в Літургії та знаком свідомої участі і заохочення, а не лише другорядної присутності. Виразним біблійним взірцем для неї є образ з Одкровення: «багато народу, якого ніхто не міг полічити… стоячи перед троном і перед Агнцем… і сильним голосом взивають: Спасіння в нашого Бога» (Одкр. 7,9-11).

б) Постава сидячи

Виражає зосередження, сприяє роздумам почутого Божого Слова. Отож, коли під час Святої Меси сідаємо, це не означає, що прийшла хвилина «відпочинку». Сідаємо, щоб краще слухати, щоб більше  запам′ятати, щоб плідніше роздумувати слово, яке Бог скеровує до нас.

Вигляд такої людини можна порівняти до постаті людини «заслуханої», але яка залишається в поставі, повній пошани. Треба сісти рівно, ноги вільно оперти на підлозі, руки на коліна, дихати спокійно і рівно, не озиратися.

Цій зовнішній поставі зосередження та уваги повинні товаришувати відкритість серця і готовність до прийняття науки. В притчі про сіяча Христос вияснює, що слухання має єднатися з відповідною поставою в житті. Від неї залежить доля Божого Слова (пор. Мт. 13,3-23). Потрібно почуте слово впроваджувати в чин, тому постава, яка слухає, є також свідоцтвом готовності прийняття слова. Взірець такої постави – Євангелічна Марія, яка сіла «у стіп Господа і прислухалася до Його мови» (Лк. 10,39).

Подібно беремо участь у спільному співі чи рецитації псалмів Літургії Годин. Наша молитва має тоді особливий медитаційний характер, тому що псалми є натхненним Божим Словом.

Постава сидячи може також допомогти усвідомити людині близькість Христа, який щоденно зі своїми учнями сідав до столу. Сьогодні також запрошує до свого столу всіх, які в Нього вірують.

Приймаючи поставу сидячи, міністранту потрібно пам′ятати:

– першим сідає целебранс;

– займаємо таке місце, яке зручне для виконання послуги. Передусім не потрібно без причини переходити на іншу сторону пресвітерія.

в) Постава на колінах

Постава на колінах є нашою найчастішою поставою в індивідуальній молитві. Також приймаємо її у спільній літургійній молитві, під час Євхаристійних молебнів.

Це передусім постава адораційна. В такий спосіб людина прагне виразити свою любов до Бога і прагне визнати, що Бог є Господом і Царем. Перед Воскреслим Христом згинається «кожне коліно на небі, на землі й під землею» (Флп. 2,10).

Постава на колінах виражається не лише зігнутими колінами. Істотне значення мають також руки, складені на грудях, очі, заглиблені в Найсвятіші Дари, випрямлена спина. Так виражаємо  зосередження та свідомість тривання в присутності Бога.

Постава на колінах є також благальною поставою та виразом покути. Як митар, який б′є себе в груди, стаємо перед Богом скрушені, свідомі наших провин. Постава блудного сина, який падає на коліна перед Отцем, має також свої характерні риси. Єднається з легким похиленням голови, биттям себе в груди та іншими знаками жалю.

Зовнішня постава завжди є лише виразом намірів серця. Прославлення, прохання і жаль випливають з середини людини, однак жести наших рук і постава тіла мають також істотне значення в нашій молитві. Отож, потрібно дбати про їхню красу і вимовність. Особливо пов′язаний з цією поставою  жест піднесення очей вгору. Це – вираз скерування душі і думки до Бога. Людина, яка молиться, інстинктивно підносить очі вгору. Цей жест робить молитву і зосередження плідними.

кл. Ленчук Сергій