У Кам’янець-Подільській дієцезії – двоє нових дияконів.
У суботу, 26 листопада, єпископ Кам’янець–Подільської дієцезії Леон Дубравський рукополижив двох семінаристів у сан дияконату.
Свячення дияконату з рук єпископа у кам’янець-подільському кафедральному соборі святих апостолів Петра і Павла прийняли: Віктор Шаргало, парафія Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, с. Мурафа, та Вадим Здоров, парафія Божого Милосердя, с. Мушкутинці.
На найнижчому ступені ієрархії у Церкві перебувають диякони, на яких покладають руки не для священства, а для служіння. Під час цих свячень на кандидата покладає руки лише сам єпископ, виражаючи таким чином те, що диякон особливим чином пов’язаний із єпископом у завданнях його служіння. Обов’язок дияконів — допомагати єпископам і священикам під час звершення Євхаристії, роздавати Святе Причастя, асистувати під час Таїнства Подружжя, проповідувати Євангеліє, відправляти похорон, уділяти Таїнство Хрещення та присвячуватись різним послугам милосердя.
На початку Божої Служби владика Леон привітав усіх присутніх та закликав до спільної молитви за майбутніх дияконів. 
На закінчення Меси нововисвячені диякони виразили свою радість та вдячність такими словами: «Ми дякуємо Богу за те, що веде нас по життю, дякуємо батькам, що ділилися з нами вірою, а також дякуємо отцям-професорам за науку, терпіння і підтримку».
— Передусім у серці маю велику вдячність Господеві за дар покликання. Під час свячень я відчував хвилювання і великий мир одночасно. Мене супроводжує усвідомлення того, що Бог — поруч, і Він веде! Важливим етапом для мене стали реколекції перед дияконатом. Насправді, ця урочистість стала видимим знаком того невидимого, але важливого часу. Ми мали нагоду роздумувати над темою послуху, який сьогодні обіцяли єпископові, а також, чим насправді є жертовна любов, — сказав диякон Вадим Здоров.
— Звісно, я дуже хвилювався! Мої відчуття під час обряду свячень — це страх і спокій одночасно; ці відчуття супроводжували мене, коли я сьогодні обіцяв послух та життя у целібаті. Єпископ сказав мені: «У тебе холодні руки, але гаряче серце!» Знаю, що Бог мене провадить; важливо не боятися казати Йому «так». Це неймовірно! Напевно дуже важливим часом стали для нас реколекції: ми провели тиждень у мовчанні й молитві перед Господом. Зараз нам дозволили на кілька днів поїхати додому; вже завтра я проголошуватиму Слово Боже у рідній парафії. Думаю, найважливіше, щоб це Слово промовляло спочатку до мене, тоді через мене Бог також говоритиме до людей, — сказав диякон Віктор Шаргало.
