«Оце то завів!!!»

Кожне покликання має свою історію. Покликання водночас може бути і простим, і неповторним, як листя на дереві, між яким не знайдеш два однакових листка. Стається це тому, що Бог для кожної людини передбачив свій особливий життєвий шлях, Він його сам запланував і дає благодать у кожну хвилину на цьому шляху.

Я народився у православній сім’ї, яка у часи комунізму, коли всі ходили на Першотравневі паради, не відзначалася великою релігійністю. Проте я був одразу охрещений і мав, як і інші, хресних батьків, котрі скоріше виконували функцію кумів, аніж вихователів у вірі. Вперше потрапив до церкви з моєю бабусею. Було це не більше двох чи трьох разів в дитинстві. Ще пам’ятаю, як ставав на стіл в її кімнаті, щоб прочитати те, що було написано, на розгорнутій Євангелії, яку тримав Ісус на іконі: Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас (Мт 11,28). Було це перше Слово Боже, яке я почув у дитинстві, зацікавившись розгорнутою книгою. Тепер розумію, що це було Його запрошення не просто прийти до Нього, але й залишитися у Нього (Йн 1,39), щоб бути постійно з Ним (Мк 3,14).

Бабця моя померла… і далі мною зайнялися протестанти. Саме вони на початку 90-х років розпочали Євагнелізацію через телевізор. Чому, сам не знаю, дванадцятирічного хлопця зацікавила така телетрансляція. Однак завершувалися усі такі програми в однаковий спосіб: молитвою визнання Ісуса своїм Господом і Спасителем, яку слід було повторювати за ведучим. Я звернувся на колінах до малесенької іконки Пресвятої Трійці, припнутої простою шпилькою до килиму на стіні, і запросив Ісуса в своє життя. Я дозволив Йому ввійти (Одкр 3,20) і підкорився Його діянню. І ось все почалося! Ісус почав діяти на повну силу. Найперший лист в своєму житті я написав саме в редакцію цієї телепрограми. Мені була вислана духовна література і Новий Завіт у сучасному перекладі. Мене настільки захопила ця книга, що я її перечитав тричі підряд у режимі «закінчив-почав». Я міг цитувати Новий Завіт до будь-якої життєвої ситуації. Найбільше тоді запам’яталися слова з Євангелії від Луки 17,10: Так і ви, коли зробите все, що вам наказане, то кажіть: Ми слуги нікчемні, бо зробили лиш те, що повинні зробити були! Ось так родилася моя віра: Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове (Рим 10,17).

Однак потрібно було мати конкретну людину, яка привела б мене до Ісуса. Для Петра такою особою був його брат Андрій, для Натанаїла – Филип (Йн 1,40-45), для мене ж нею став мій однокласник, Олексій. Саме він запросив мене так просто за компанію піти до… Костьолу! І я погодився. Ввійшовши до каплиці, я прочитав перші слова у храмі: Ісусе, довіряю Тобі! Та зовсім невдовзі, через чотири тижні, я залишився сам. Мій друг перестав взагалі ходити до храму. Тепер, коли ми зустрічаємось, він завжди повторює: «Оце то завів!!!»

Я залишився, бо почував себе у храмі як в родині: І вони постійно перебували в апостольській науці та в братерській спільноті, і на ламанні хліба, та в молитвах (Ді 2,42). Спочатку – це було лише в неділю, а потім Божа Служба стала потребою кожного мого дня: І кожного дня перебували вони однодушно у храмі (Ді 2,46). Я пам’ятаю дату мого Першого Святого Причастя 27 червня 1993 року, і нас було тоді, на диво, дванадцять. Саме в тому році ми відремонтували і посвятили старий храм Святої Дороти. Це було народження мого життя як християнина, члена спільноти. Я бачив як живе священик, бачив приклад життя сестер-монахинь, я залишав дім зранку, а повертався ввечері після 3-4 Божих Служб у місті та на селах, я почував себе потрібним! Невипадковим було й найперше читання, яке я прочитав як лектор. Це було читання про покликання Самуїла: І ввійшов Господь, і став, і покликав, як перед тим: Самуїле, Самуїле! А Самуїл відказав: Говори, Господи, бо слуга Твій слухає! (1Сам 3,10).

Далі мною зайнялися в Городку на катехетичних курсах, які ще на той час (1995-96) проводилися в семінарії. Я отримав дозвіл проводити катехези, підписаний ще, святої пам’яті, Єпископом Яном Ольшанським. Не можу сказати точно, коли саме я вирішив піти до семінарії. Це не було рішення у якусь конкретну мить, просто так я думав завжди. Мені постійно не давав спокою внутрішній голос: піди, розкажи про Бога… піди, порозмовляй про Ісуса… і я завжди знав до кого піти і хто цього потребує. Ці думки мене не залишали у спокої, я просто ні чим іншим не міг тоді займатися. Маючи 15-16 років ще перед вступом до семінарії я зкатехізував і приготовив до святих таїнств усіх моїх католицьких сусідів, які були втроє-вчетверо старші від мене.

Однак прийшли і перші вагання з 11-м травням 1996 року, перед самим вступом до семінарії. У мене з’явилася дівчина, ми почали зустрічатися. Це не пройшло безболісно, але до цих пір пам’ятаю її мудрі слова: «Ведь это не шутки, от службы для Бога тебя не могу я забрать. Быть может твоя это к счастью дорога – тебе, лишь тебе то решать». Розлука і вагання ще мучили довгих два роки навіть у семінарії, однак потім надійшли чотири роки спокою і впевненості, що я все-таки на своєму місці.

І ось вона мета – свячення: диякон, священик… 26-го червня 2004 Церква підтвердила моє покликання! Свою першу Божу Службу відправив 27 червня саме в 11-ту річницю мого Першого Святого Причастя в рідному місті. Немає випадків, Господь запланував усе не лише на одинадцять років вперед, але ще до мого існування (Єрм 1,5). Хтось вимолив мені цю благодать ще задовго до мого рішення, хтось виблагав її своїми жертвами під час переслідувань. Це незбагненно цінний Божий дар.

Далі життя священика, 2 роки служіння в місті Бар. Я більше не мусів кликати настоятеля, щоб приніс Причастя чи посповідав хворого. Я міг сам це робити, здійснювати таїнства та нести Ісуса, Того, Котрий не давав мені спокою від дитинства і освітлював Своїм Словом мої кроки.

Покликання продовжується кожного дня. Слово розгорнутої книги, яке я так полюбив вже з бабусиної ікони, вивчав у Папському Біблійному Інституті в Римі. Приглядаюсь детально до Слова Життя, тепер уже не в сучасному перекладі, але в грецькому та єврейському оригіналі. Я також мав велику благодать від Бога, що міг бути у Святій Землі цілих три місяці і звершувати Божу Службу у тих місцях, де була складена Хресна Жертва Ісуса, в священстві якого беру участь…

Яку пораду я міг би залишити у розпізнаванні покликання? Читайте Слово Боже, проникніться ним. Воно відкриє вам Божу волю, освітить ваш шлях і ви почуєте Його голос.

Немає випадків. І зараз я це виразно бачу… після дванадцяти років мого священицького життя  я дякую моєму Богові, якому служу.

Отець Василь Косік

Довідка:

о. мгр ліц. Василь Косік
народився: 07.08.1979 р. в парафії св. Дороти, м. Славута;
навчання в семінарії: 1996-2002 рр.
рукоположений: 26.06.2004р. м. Кам’янець-Подільський;
служіння на парафії: 2004 – 2006 рр. вікарій парафії св. Анни, м. Бар;
навчання після семінарії: 2006 – 20010рр. Папський інститут Біблікум, Рим, напрямок: біблійні науки; у 2010 році почав навчання і продовжує до сьогодні в Папському Григоріанському університеті в Римі, напрямок: біблійне богослов’я
в семінарії: з 2014 року
посада: Делегат для зв’язків між Паським Університетом PUL і Духовною семінарією
викладає: біблійна географія і археологія, грецька мова, егзегеза Нового Завіту.