Світло – це ми
Світло… Чи ми колись замислювались над тим, яку роль відіграє світло у нашому житті? Ми звикли, що вдень – світло, а вночі – темрява, звикли до того, що можемо натиснути на кнопку – і в будь-яку пору дня з’явиться світло. Для нас, людей XXI століття, відсутність світла – це катастрофа, а ще кілька століть тому це було нормально.Проте Ісус використовує саме це явище природи, щоб окреслити наше християнське завдання у цьому світі.
«Ви – світло для світу» – звертається Христос до кожного з нас (Мт 5, 14). Щоб зрозуміти це покликання, треба знайти відповідь на запитання: «Де потрібне світло?» Чи ми вмикаємо світло вдень, коли сонце осяює нашу кімнату? Чи ми освітлюємо вулиці до заходу сонця? Ні, бо в цьому немає потреби. Так само і в житті. Обов’язком кожного християнина є нести світло Христа туди, де Його ще немає.
А де немає Христа? Там, де людина не пізнала Божу Любов і не покаялася у своїх гріхах (пор. Мк 1, 15). Ми живемо в середовищі невіруючих людей, працюємо між ними, вчимося з ними… Ми звикли бути світлом для віруючих, які вже пізнали Бога і Його Євангеліє. Ми легко свідчимо про свою віру в церковних спільнотах, ділимося переживаннями про те, як Бог діє в нашому житті зі священиками під час сповіді. Це добре, бо в такий спосіб Бог укріплює віру людини. Однак перше наше завдання – бути світлом для невіруючих. Праведний Симеон сказав про Ісуса Христа: «Світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля». Нам потрібно в Ісуса вчитися бути світлом для поган. У наш час також є багато язичників, які, хоч так себе не називають, але практично так живуть. Скільки людей в нашій державі називає себе християнами, а скількох із них ми бачимо в неділю в храмі? Ісус дав нам важливу місію – дбати про спасіння людських душ.
«Ви були колись темрявою, тепер же – світлом у Господі: поводьтеся ж як діти світла» – пише апостол Павло до ефесян, але і до кожного з нас. Коментуючи цей уривок, папа Франциск говорить, що іспит сумління щодо наших слів допоможе нам зрозуміти, чиї ми діти: світла чи темряви. За словами папи, існують чотири типи слів, які допоможуть зрозуміти, чи ми, часом, не є «дітьми темряви». 
Ними є лицемірство – «бути добрим з усіма», пустослів’я – «слова, позбавлені суті», вульгарність – «мова світу» та лихослів’я. «Ці чотири слова, – каже святіший отець, – не притаманні дітям світла, вони не походять від Святого Духа, не походять від Ісуса, це не євангельські слова». І справді, варто почати з очищення своєї мови. Може бути так, що спілкуючись з людьми, ми хочемо бути добрими для всіх, і тоді уподібнюємося до невіруючих людей.
Для того, щоб ми могли бути світлом для інших, треба спершу самому зачерпнути з джерела. Бог спеціально для нас залишив великий дар, яким є Євхаристія. Саме на Літургії ми єднаємося з Тим, Який є світлом світу (пор. Йн 8, 12). Впізнавши Господа, два учні з Емауса «вирушили негайно» (Лк 24, 33), щоби розповісти іншим про те, що побачили і почули. 
Той, хто справді зустрівся з Воскреслим, споживаючи Його Тіло і Кров, не може утримати в собі пережиту радість. Зустріч з Христом, яка постійно поглиблюється в євхаристійній близькості, пробуджує в Церкві й у кожному християнинові потребу свідчити і євангелізувати. «Бо щоразу, як їсте хліб цей і п’єте цю чашу, звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде» (1 Кор 11, 26). Розіслання наприкінці Святої Меси – це своєрідний наказ, який спонукає кожного християнина брати участь у поширенні Євангелія і прищепленні в суспільстві християнських цінностей.
Текст: дк. Євген Фізер