Розмова з отцем Павлом Дідорою: «Покликання – це таємниця…»
– Отче Павле, розкажіть, будь ласка, про своє покликання.
– Важке питання ти задаєш брате, ох важке. Придумай щось простіше або конкретніше, адже покликання – це таємниця.
– Ну, тоді – з чого все розпочалось? Чому Ви стали священиком?
– Я ж просив – простіше🙂. Адже це все одно, що запитати, чому хтось закохався, чому саме в цю особу та в цей час, чому за таких, а не інших обставин… Відповідь може бути нераціональна… Що ж, спробую інакше. Я народився у місті Городку, в католицькій сім’ї, як перший син…
– Отже, Ви – первородний?
– Так.
– У Вас є рідні брати чи сестри?
– Є, три сестри: Аня, Ірина та Аліна, мої кохані молодші сестри.
– Як виглядало Ваше життя до семінарії?
– Для мене класично. Школа, Перше Причастя, Миропомазання. В школі цікавився музикою, закінчив музичну школу по класу гітари. Займався спортом, вільною боротьбою і, як більшість хлопців в той час, важкою атлетикою. Вчився добре, любив історію, географію та математику.
– Математику?!
– Так. Я навчався у математичному класі, математика та фізика там вивчались поглиблено.
– Отче, а як на Ваше виховання, або дозрівання, вплинула Церква?
– Я ходив на Службу в неділю, пізніше були молодіжні зустрічі та реколекції, ходив у паломництва, навіть нічні адорації бували.
– Можливо, Ви й міністрантом були?
– На жаль, ні.
– А катехизи відвідували?
– Почуваю себе, наче на «допиті» настоятеля, під час коляди🙂. Ні, не ходив, тоді катехизи в сьогоднішньому розумінні не було, це ж 80-ті роки, а я народився 77-го.
– То школу Ви у 1994 закінчили?
– Так, з математикою у тебе, бачу, чудово.
– Стараюсь… А що далі ? В семінарію, наскільки мені відомо, ви вступили у 1998-му.
– Після закінчення школи я поступив у Технологічний Університет «Поділля», що у Хмельницькому, на механічний факультет, на спеціальність «машини і апарати легкої та текстильної промисловості».
– Якого не закінчили …
– Ні, бо пішов у семінарію. Ось тут, напевне, буде те, про що запитуєш від початку. Будучи студентом, я приймав активну участь в молодіжних зустрічах, які відбувалися у парафії Христа Царя, що у Хмельницькому. Намагався вести духовне життя, ходив на Святу Месу не лише в неділю, читав Біблію та старався молитися.
– Отже, вести таке життя, будучи студентом, можливо?
– Так, брате, можливо: бути студентом, жити в гуртожитку, навчатися в Інституті Релігійних Наук та вести релігійне життя, бо все залежить від бажання. В той час я почав інтенсивно роздумувати над своїм життям. Усвідомлюючи, що воно одне, почав вирішувати, чому, або кому його присвятити. В той час для мене живими стали слова про покликання апостолів.
– Які саме?
– «Негайно залишивши сіті, вони пішли за Ним». (Мт. 4,20) Особливо слово «негайно» відіграло значну роль. Були ще реколекції у отців єзуїтів, багато молитви і питань, навіть прохання про знак. Господь на все терпляче відповідав і відповідає. Семінарію я закінчив у 2005 році, отримавши рукоположення в сан священика.
– А в семінарії було якесь ключове слово з Біблії?
– Так. Якось я спробував заглибитись у грецький текст слів «іди за мною».
– І що вийшло?
– «Товаришуй мені.» Це тримало мене і тримає. Ісус – Той, Котрий іде близько, разом зі мною, як Друг, Приятель. Дорога покликання – це не самотність.
– Куди ви призначили після свячень?
– Спочатку була парафія святої Анни у місті Бар, пізніше – парафія Пресвятого Серця Ісуса у селі Маниківці. Зараз – семінарія і викладацька діяльність.
– І все ж таки, отче, чому Ви обрали Христа?
– Цим разом відповім, опираючись на слова святої Едити Штайн: «Це не я Його вибрав, це Він мене вибрав».
– Дякую за розмову.
– Будь ласка, брате, заходь щеJ. Хай Господь благословить. Будь радісний на дорозі з Христом.
– Дякую!
Розмову з отцем Павлом Дідорою
провів брат Немо
18 січня 2011р.
у семінарії
в м. Городок.
