Покровитель редакції

Святий Франциск Сальський прославився як ревний борець за віру. Його опіці Церква довірила засоби масової інформації, котрі, на жаль, часто використовують свій вплив проти Церкви. Часом здається, що телевізор та Інтернет є найбільшою загрозою сьогодення. Там – реклама вбивства, шкідливих звичок, порнографії, і знайти усе це дуже просто. Проти одного християнського сайту або каналу виступають десятки інших, абсолютно протилежних за своєю суттю.   Саме за заступництвом цього святого можна просити Господа, щоб оберігав віру в серцях сучасних людей, захищаючи їх від шкідливого впливу мас-медіа.

Святий Франциск народився у досить складні часи: відроджувалася культура багатьох країн, Ренесанс був саме у розквіті, а в Церкві з ’явилось безліч єресей і помилкових вчень. Цей час дав нам таких людей, як св. Ігнатій Лойола, Рафаель чи Андреа Доріа, але й таких, як Томас Мюнцер, Сулейман Кануні та Ернан Кортес. Ось у таку годину народився один з найбільших святих Католицької Церкви – Франциск Сальський. Дитя прийшло на світ у 1567 р., в провінції Сабаудія (Італія), у заможній та побожній родині. Він був найстаршою дитиною, і тому батько готував його до військової або юридичної кар’єри. Вже у 14 років Франциск вступив до Паризького університету, де вразив усіх своїми неабиякими здібностями. Навчання продовжилося в Падуї. Після закінчення університету Франциск отримав титул доктора права. Здавалося б, чого ще потрібно до щастя? Але ні гарна дівчина, що її приготував Францискові батько, ані можливість бути особистим радником князя, ані бажання якоїсь іншої світської посади не захопило серця юнака…

За допомогою єпископа Женеви Клаудія де Граньєро, він розпізнав своє справжнє покликання – стати священиком. Але не захотів бути пастирем у Савої, серед чисельних спільнот вірних, де можна жити в добрі та злагоді. Він обрав тяжку, смертельну боротьбу з єретиками, які панували в Женеві. Після смерті протестанта Жана Кальвіна його учень Теодор Беза, перекрутивши і без того складне і ригористичне кальвіністське навчання, згасив останні ознаки життя і радості в Женеві. Церква-мати перебувала у руїнах, а католики боялися визнавати свою віру. У всій Женеві на той час перебувало близько 20-ти вірних. Ось у такий «котел» потрапляє молодий священик Франциск. Перші важкі спроби виявилися безуспішними, оскільки люди не хотіли з ним навіть розмовляти. Але однієї ночі на Франциска, що йшов лісом додому, напали вовки. Щоб врятувати своє життя, він виліз на дерево, де його, напівзамерзлого, рано-вранці врятували місцеві селяни. Деякий час він залишався у них, і лише тоді зміг переконати їх у правдивості вселенської віри. Ще більше людей навернулося після його публічної суперечки з Теодором Безою. Єретик опирався на свої хибні твердження, але був безсилий проти нелогічності своїх переконань. Багато хто з присутніх там прийняли невдовзі католицьке визнання віри. Та неможливо, щоб, визнаючи Христа, хоч раз за Нього не постраждати. Святий Франциск кров’ю розплачувався за свою діяльність. Багато разів на нього влаштовували замахи, під час відкриття нових церков його привселюдно лаяли, декілька разів тяжко били, але святий не здавався.

Боротьба закінчилася перемогою Франциска, що повернув Швейцарію до лона істинної Церкви.

Після такої успішної праці єпископ Граньєро не бачив для себе іншого наступника, окрім Франциска. А що був дуже молодий, то папа зібрав спеціальну комісію, на чолі з кардиналом Беларміном та Баронієм, щоб перевірити його знання. Було задано 35 важких богословських питань, але Франциск гідно виходив з кожного і відповідав чудово. Незабаром він отримав єпископські свячення.

У 1602 році Франциск замінив єпископа Граньєро на кафедрі в Женеві. Він досконало знав усі найдрібніші справи цієї дієцезії та розвивав дух досконалої убогості при своїй курії. Будучи у Франції, прославився, як великий проповідник. Сам король Генріх IV хотів забрати його до Парижу, але святий не захотів покидати своєї «улюбленої доньки» і «вбогої судженої» – гірської Женеви. Король казав: «Єпископ Женеви має всі чесноти і жодної вади».

Перед смертю він перебував у монастирі сестер Візиток, там написав свій найвідоміший твір «Філотея», що увібрав у себе багато його порад щодо провадження побожного способу життя. Коли одна сестра запитала його, яку чесноту найбільше треба плекати у житті, він великими буквами написав – ПОКОРУ. У цьому була суть усього його життя, сповненого покори перед Богом і прагнення до виконання Його заповідей.

Святий Франциск Сальський відійшов у вічність у 1622 р. У 1655 р. Папа Олександр VII проголосив його святим, а в 1877-му  Папа Пій IX  – Учителем Церкви.

На честь св. Франциска у 1858 р. св. Іван Боско заснував Орден Салезіан. Зараз це велика родина згромаджень, головним покровителем якої є святий Франциск Сальський. Він же став покровителем журналістики і християнських письменників.

Культ святого Франциска Сальського найбільше поширений у країнах південної Європи: Франції, Італії, а також Швейцарії. У сучасному світі, наповненому численними єресями відносно християнського віровчення, звертатися по заступництво цього святого просто необхідно. А його побожність, покора та ревна твердість у вірі повинні бути прикладом для кожного з нас.

Неможливо описати любов і самозречення святого, котрий навчав, що «мірою любові є любов без міри». Це – основне серед того, чого заповідав нам дотримуватись щодо людей св. Франциск Сальський.