Історія семінарії

Семінарія – серце дієцезії

             Історія Вищої Духовної Семінарії Кам’янець-Подільської дієцезії сягає далеко в глибину віків, а зокрема у XVI століття. Після Тридентського Собору (1545-1563) в різних країнах почали створюватися семінарії. Власне в цьому післятридентському періоді повстала наша семінарія.

              Ідея створення семінарії належить єпископу Павлу Волуцькому (1599-1606), але вона не була зреалізована. Цю справу продовив єпископ Йоан Андрій Прухніцький, який в 1611 році довірив виховання семінаристів Ордену Єзуїтів з Кам’янця-Подільського. Нвчання теології тривало 2 роки, а від 1626 року навчали також філософії. Така форма виховання кандидатів до священства тривала протягом 195 років.

           Від 3 листопада 1721 року єпископ Степан Богуслав Рупнєвський відновлює діяльність духовної семінарії в Кам’янці-Подільському. Головною проблемою для семінарії було брак власного будинку, тому від 1749 до 1781 року семінарія містилася в монастирі отців кармелітів босих. Будівництво семінарійного будинку розпочав єпископ Миколай Дембовський на пожертву каноніка Матея Гронкевича. Натомість закінчив будову єпископ Адам Станіслав Красінський у 1781 році. Функціонувала семінарія лише 12 років. У 1793 році семінарію закрито, а в 1795 році її будинок забрала царська влада. У цьому ж році єпископ Михайло Роман Сєраковський переніс семінарію до Олики (Польща). У 1811 році діяльність Кам’янець-Подільської семінарії відновлюється, де єпископ Франциск Мацкевич повіряє приготування кліру місіонерам св. Вінцентія а Пауло. А від 1842 року формацію провадило дієцезіальне духовенство аж до скасування дієцезії у 1866 році.

             Єпископ Петро Маньковський вбачаючи велику потребу священиків створив у 1921 році малу семінарію в Бучачі, яка проіснувала заледве років.

          Період тоталітарного режиму, який тривав з приходом більшовиків до влади у 1917 році аж до здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 року, глибоко вплинув на життя Римо-Католицької Церкви в Україні, яку так прагнули знищити. Але її ніхто не подолав, бо Господь вірно беріг свої овець.

      «Бога нет», «Мы рабочий клас» – гасла більшовиків, для яких релігія вважалася великим опіумом для народу. Протягом цих 74 років релігію відкидали, висміювали, а вірних чекали концтабори на Далекому Сході. Але попри це віра у людей витривала і принесла надію з «відлигою», яка почала наступати наприкінці 80-х років.

          16 січня 1991 року Папа Римський Іван Павло ІІ відновлює Кам’янець-Подільську дієцезію, а її пастирем призначає о. Яна Ольшанського – вірного пастиря Божого Люду за так важких радянських часів. Єпископські свячення прийняв у Львові 1991 року. Прийнявши Кам’янецьку катедру відразу роздумував над тим де має знайти священиків, на яких чекає так багато вірних. І рішення було: треба будувати семінарію, так як будинок семінарії, що знаходиться біля катедри влада не хотіла віддати (і на превеликий жаль надалі цей будинок в державних руках). Але з чого? Часи тоді були важкі, грошей теж не було. На допомогу прийшов о. Владислав Ванагс – пробощ з Городка, який власне вибудував Будинок Милосердя, в яком мали замешкати бідні літні люди. Як згадують городоцькі парафіяни о. Владислав спочатку не хотів говорити, що буде в цьому будинку, казав: «За месяц увидите». І з покорою мовчав. І сталося те, про що говорив отець єпископ Ян Ольшанський : «Miły żart Ducha Świętego» (Милий жарт Святого Духа –прим. авт.) – 1 жовтня 1991 року  єпископ Ян декретом відновив Вищу Духовну Семінарію, місцем котрої став Городок-Подільський. Ректором семінарії призначено молодого священика з Польщі – о. Яна Слєповронського (сьогодні ректора Вищої Духовної Семінарії Пресвятого Серця м. Ворзель, Київська обл.), духовним отцем став о. Ришард Федерчик – священик з Сєдлєцької дієцезії (Польща). Все давалося важко, бракувало викладачів, їжі, бібліотеки… Але все вдавалося, дякуючи допомозі Третьої Особи Пресвятої Трійці – Святому Духові, Якого отець єпископ Ян обрав головним покровителем семінарії, а також двом іншим заступникам – св. Терезі з Лізьє і св. Станіславові Костці, які є співпокровителями семінарії. І так все почалося…

 

о. Сергій Ленчук