Саме такими словами 26 вересня розпочались Святі Реколекції для нашої семінарійної спільноти. Проголосив конференції та духовно товаришував нам о. Стефан Маєвский, парох Санктуарію Божого Милосердя, що у м. Вінниця.
Насамперед, о. Стефан спробував нам відкрити із власного досвіду що означає бути «духовною особою». А досвід у нього, повірте, досить великий. 1990 року, закінчивши Лодзьку семінарію, був рукоположений у священики, після чого 12 років служив по різних парафіях Лодзької дієцезії. З 2001 року працював в Україні: спершу у Вищій духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса в Ворзелі (Києво-Житомирська дієцезія), потім у парафії села Рихальське (Житомирська обл.), де, крім самого Рихальського, обслуговував також 17 доїзних каплиць по різних селах, долаючи кожної п’ятниці-суботи-неділі відстань близько 500 кілометрів. Далі – шість років пастирського служіння в Новограді-Волинському, де за два роки і три місяці було збудовано новий храм св. Софії і Матері Божої Милосердя, а також відновлено храм Воздвиження Святого Хреста в с. Суслах. Далі, за побажанням архиєпископа Петра Мальчука, о. Стефан знову повернувся до семінарії у Ворзелі, де виконував служіння духовного наставника. Потім, прийнявши запрошення єпископа Леона Дубравського, прибув до Кам’янець-Подільської дієцезії. Тут кілька останніх років він працював, як сам каже, «на місійній території» – в парафіях Лучинця і Копайгорода (Барський р‑н, Вінницька обл.) і ще в п’яти доїзних каплицях, поєднуючи душпастирську працю з будівництвом каплиці в с. Кошаринцях (згідно матеріалів Credo).
Щоб трішки оживити цю статтю і, щоб Вам було хоч трішки цікаво та корисно, поділюсь тим, що особисто мені запам’яталось, пережилось (звичайно, що це буде лише маленька частинка, бо всього не зможу переказати словами, це потрібно пережити людині особисто).
Отже, спробую…
Подяка. Ще Ігнатій Лойола писав, що в центрі всіх духовних практик є ПОДЯКА. Чи дякую Господу, коли прокидаюсь, коли мені радісно є на серці чи, тим паче сумно? Лише людина, котра вміє дякувати вміє прославляти Господа, а значить виходь від свого егоїзму, відходить від темряви гріха, бо дозволяє Богові пролити Світло, котре змінює людину зсередини. І вже не потрібно людині змінювати весь світ. Вона бачить його по-іншому. Ісус Христос вже починає змінювати людину. І це початок духовного життя.
Спасіння. Не лише від гріха спасає Господь, але допомагає перемінити життя людини: з недосконалого відтворити, перемінити на досконале. В цьому велику роль відіграє співпраця людини із Спасителем. Це власний вибір кожного – полюбити Світло чи темряву.
Радість. Зауважте, інформаційний простір майже завжди дає людині смуток, відчуття якогось «невистачання». Де ж знайти радість, про яку так багато говориться і в якій всі мають потребу? Правдива радість є лише зі служіння Господу. Вона є живим досвідченням Божої присутності конкретної людини. Її людина втрачає, коли шукає нагороди світу, слави світу. Тоді немає радості молитви, присутності Господа.
Віра. Св. Ієронім зазначає, що людина, котра пару днів не молиться, починає втрачати віру. Досвід віри особливо присутній в Таїнстві Сповіді, адже саме сумління – санктуарій Божої присутності. Як же можна «перевіряти» на щодень своє сумління? Св. Ігнатій Лойола підказує, що допомагає у цьому щоденний іспит совісті, який включає в себе:
1) Подяку Господу особливо за все, що сталось протягом дня;
2) Прохання про дар Святого Духа, щоб побачити прожитий день у Божому Світлі;
3) Придивитись до кожної події зі сторони інших людей. Шукати причин та наслідків всього пережитого;
4) Прохання про пробачення. Під час цього пункту іспиту совісті необхідна молитва «сокрушеного» серця. Має бути щирий жаль за скоєне зло і перепрошення;
5) І останнім етапом є бажання прийняття Божої волі, особливо на наступний день.
Загалом наші реколекції тривали 6 днів. План дня містив у собі час, як на спільні, так і приватні молитви, Святу Месу, конференції, спільне споживання їжі.
Завершились же наші духовні вправи урочистою Службою Божою. Очилив її єпископ-ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії Леон Дубравський, котрий також уділив послугу кандидатури двом нашим семінаристам: Віталію Куніцькому та Павлу Німаку.
На завершення скажу словами св. Мати Терези з Калькутти: «Робіть найбільш дрібні речі, але з великою любов’ю». Ось і є дорога до святості кожної людини.
