СВІТЛО СЛОВА ХРИСТОВОГО В МОЄМУ СЕРЦІ
Коли він перестав говорити, сказав до Симона: «Відчали на глибінь та й закиньте ваші сіті на ловитву». Озвався Симон і каже: «Наставнику, всю ніч трудилися ми й нічого не піймали, але на твоє слово закину сіті». Так вони й зробили, і піймали велику силу риби, і їхні сіті почали рватися. Тоді вони кивнули до своїх товаришів, що були в другім човні, щоб ті прийшли й допомогли їм. Прийшли вони й наповнили обидва човни, аж почали потопати. Побачивши це Симон Петро припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». Жах бо великий огорнув його й усіх, що були з ним, через риб, що їх впіймали; також і Якова та Йоана, синів Заведея, які були спільниками Симона. Ісус же промовив до Симона: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити». І, витягши човна на берег, кинули все і пішли слідом за ним. (Лк 5, 4-11)
Ці слова з Євангелії від святого Луки – просто вражаючі, бо показують людині, якою повинна бути її віра, щоб прийняти до свого серця Боже слово, яке згодом може принести рясні плоди. Єпископ Кам’янець-Подільської Дієцезії Леон Дубравський, прислухавшись колись до Божого голосу у своєму серці, продовжує розважати ці слова до сьогодні, сприймаючи своє покликання як великий Божий дар. Про це ми попросили Його Преосвященство поділитися також з нами.
Шановний отче, скажіть, будь ласка, чим, на вашу думку, є покликання?
Покликання – це голос Божий в душі людини, який потрібно розвивати. Людина повинна вміти слухати та прийняти цей голос і реалізувати його в своєму житті. Ще можна сказати про покликання, що воно є баченням потреби і прагненням допомогти світу, допомогти Ісусові.
Чи можуть бути також інші види покликання?
Покликання можуть бути дуже різними: священство, монашество, подружжя, а також самотнє життя. Хтось може бути покликаним до місій в різних країнах, або до опіки над старими, немічними, неповносправними людьми. Може бути тихе покликання, метою якого є прості добрі вчинки, а хтось хоче реалізувати себе в науці – бути професором, лікарем, і все це теж є своєрідним покликанням.
Розкажіть, будь ласка, про Ваше покликання.
В першу чергу, моє покликання зароджувалось в родині. Я бачив приклад батька та матері, приклад їхньої молитви. Вони тяжко працювали в колгоспі, але завжди знаходили час для молитви, вранці і ввечері ставали на коліна і молилися, також ніколи не сідали їсти не помолившись. Це якоюсь мірою відбивалося також на мені. Кожної неділі ми ходили до костелу, не було таких днів, щоб не прийшли. Коли приходив до костелу, завжди спостерігав за священиком, я бачив, як він іде до вівтаря, до конфесіоналу, як преклоняє коліно перед Пресвятими Дарами. З батьківського дому мені прищепилась любов до молитви та читання різних духовних книжок. В нас при парафії був гурток молоді і я з цією молоддю підтримував спілкування, після кожної недільної служби ми з ними зустрічалися і під час цих зустрічей разом молилися та розважали слово Боже. Потім Господь Бог так покерував моїм життям, що я зустрів священика, який запропонував і мені стати священиком. Я вважав, що це неможливо, оскільки на Україні семінарій немає, а їхати невідомо куди, аж в Ригу, злавалося чимось неосяжним. Для мене ксьондз був якоюсь таємницею. Потім він більше почав мене впроваджувати в парафіяльне життя, були різні реколекції та розмови з ним, а згодом він звернувся до уповноваженого зі справ з релігією і від того часу я зрозумів, що Господь мене кличе, хоча я ще трохи чинив опір. Потім навчання в семінарії, теж була якась така духовна боротьба, яка брала початки з сумніву, чи справді це моя дорога. Пам’ятаю, як мама запитала мене, чи я насправді хочу бути священиком, говорила, що коли це справді моя мета, то йти до кінця і бути добрим священиком, а якщо ні, а лише щоб бути, то краще ним не бути. А потім вже укріпився в вірі, в семінарії і, як я вже згадував, це було прагнення цілковито віддатись на служіння Богові і людям.
Чи існує сьогодні проблема покликань і з чим вона, на Вашу думку, пов’язана?
Проблема покликань, безперечно, існує, вона пов’язана з тим, що сьогодні світ дуже матеріальний і ми піддаємося різноманітним впливам: телебачення (засоби масової інформації), комп’ютер (Інтернет), мобільні телефони та інше. І залишити це, переламати себе людині дуже важко, адже все, що пропонує світ, приємне та комфортне для тіла, але не для душі, і тому не раз молодій людині важко залишити світське життя, що, наповнене різними блискучими принадами, мерехтить та крутиться навколо неї, і посвятити своє життя служінню Богові. Людина повинна бути захоплена Богом, а не світом, і якщо вона відкриється на благодать Господа, які б не були проблеми, вона завжди їх вирішить та подолає. Якщо людина знає, що в неї є покликання, чує голос Божий в своїй душі, але боїться, то потрібно звернутися до компетентної особи, чи то до священика, чи до монахині, поговорити про це і йти вперед, покладаючись і уповаючи на Бога.
